Херсонський депутат Віталій Урбанський:  звичайний хлопець та електромонтер може стати депутатом

Наш ресурс продовжує серію статей про перших осіб Херсона. Сьогодні ми познайомимо наших читачів із депутатом херсонської міської ради VII скликання від фракції «Свобода» Віталієм Урбанським. Кліше про «пузатого» депутата до цієї людини, попереджаємо, не дуже підійде. Віталій простих хлопець, з простої сім’ї, та простої професії.

Народився та виріс народний обранець у Херсоні. Мати Віталія з Каланчацього району, а батько Великолепетиського району. Сам себе Урбанський називає «нетиповим хлопцем», пояснюючі свій спокійний характер в дитинстві. Загалом проблем із хлопцем батьки не мали, бо і поводився він непогано і вчився добре.

-          Після закінчення школи, за співбесідою, бо тоді ще не було ЗНО, я поступив до Херсонського політехнічного коледжу. Пішов навчатись одразу після 9-ого класу, вирішив рік зекономити, так би мовити. Ступінь спеціаліста отримував вже у Одеському національному політехнічному університеті, та паралельно працював за фахом. Знайшов роботу дуже швидко і до тепер я працюю в Херсонських міських електромережах.

Потребу у другій вищій освіті (юридичній чи економічній) Віталій відчуває, але наразі бракує часу.

-          Як у тебе справи із спортом? Ходив на секції, тренування?

-          Коли був ще зовсім малий ходив на вільну боротьбу, потім вже коли підріс пішов на футбол. Пам’ятаю також цікавився шахами, але все це залишилося на рівні «цікаво» і не більше. Люблю футбол, дивлюсь футбол, ходжу на «Кристал», вболіваю, ходжу на «фан сектор».

-          З чого почався твій шлях у політику?

-          Все почалося в 2011 році, коли мене через соцмережі на вшанування пам’яті жертв Голодомору, запросили місцеві «Свободівці». Це був, наразі вже, депутат міськради Євген Матковський. Я тоді з радістю відгукнувся, бо на той час у мене вже були думки та цікавість до націоналізму.  Тоді, на площі Свободи я вперше зустрівся із представниками херсонської «Свободи». Саме з тих часів у нас почалися тісні відносини і вже на початку 2012 я став членом партії.

Моя участь у політичному житті починалась із примітивних акцій, як казав наш «легітимний», ми були ще «поцанвой зєлєной» (сміється). Були вуличні акції, потім відбувся цикл протестів режиму Януковича (ми тоді йшли величезною колонною по вулиці Суворова), роздавали листівки.

Спільно із «Батьківщиною», «Народним Рухом», «УДАРом» ми демонстрували свою «незгоду» і відзначали усі ключові дати для України (День незалежності, День Народження Шевченка)окремо від діючої влади.

Вчилися на практиці, як прості хлопці та дівчата, які хотіли жити в кращій державі, яким набридла стара система!

Першим досвідом виборчої кампанії для Віталія Урбанського стали парламентські вибори-2012. Того року він буд призначений повноваженим від своєї політичної сили по 182 округу, де в результаті переміг Сальдо. Це був дуже цінний досвід спілкуванні із членами ДВК, їх організацією, консультацією спостерігачів. Весь досвід здобувався у процесі.

-          Тоді наша політична сила здобула тріумфальний відсоток у 10.44% на Всеукраїнському рівні. В Херсоні тоді так пишалися, бо сам Херсон дав результат 7.02, а мій 182 округ, де я був повноважений дав 7.05%.

У 2013 році почалася серія акцій «Україно вставай!». Тоді  у багатьох обласних центрах проходили марші за участю лідерів опозиції. Херсон і Миколаїв поєднали.

-          Ми, тоді херсонською делегацією разом із нашими прихильниками, вирушили до Миколаєва, та долучилися до маршу. Ми також долучалися до акцій у Полтаві, у Києві.

Наприкінці 2013, ситуація на Майдані незалежності загострилася вкрай. Молодь, студенти та небайдужі громадяни виказали своє незадоволення непередбачуваною зміною координат руху державного уряду на «схід». Тоді тисячі людей вийшли на центральні площі своїх міст в знак солідарності із протестуючими у столиці. Херсон не став виключенням.

-          Ми звісно долучилися і до цієї акції. Перший час, я добре пам’ятаю, допомагали пікетувальникам оргтехнікою. Приносили на площу стіл, рупор, державні символи та прапори.

Так протестна акція переросла у «Революцію гідності».

-          Ми тоді не розуміли, чим це може обернутись. На той час це було цікаво, енергійно. Був настрій «троллінгу»: акції на кшталт «Бімби», пародії на мінування київського метро, будка для Костяка, наша власна «йолка».

Вже потім, коли відбулися перші вбивства на Майдані, нас це привело до тями. Ми почали збиратись більше для того, щоб поспівчувати та поділитися емоціями.

-          Що тобі найбільше запам’яталося з тих часів?

-          Святкування Нового року в Києві, на Майдані із близькими серцю людьми. Це був особливий Новий рік – революційний. Я ані скільки не пожалкував про свою поїздку, до того ж 1 січня відбувся смолоскипний марш із нагоди Дня Народження Степана Бандери у якому я взяв участь. Сам собі пообіцяв, що привезу цю акцію в Херсон.

2015 року акції в Херсоні провести не вдалося, але 1 січня 2016 факельна хода на честь Дня Народження українського націоналіста та провідника Бандери відбулася.

-          Як на твоє політичне життя відреагували твої батьки?

-          Якщо чесно, вони були проти того, щоб я вступав у якісь партії, особливо націоналістичного характеру. З їхньої сторони були і заборони, і протести, і крики. Але десь через рік, чи то під моїм впливом (хоча навряд), мої батьки стали повністю мене підтримувати, стали прихильниками ВО «Свобода». Читаюсь партійний щотижневик, щойно він у скриньці з’являється.   Це доказує те, що не має сенсу когось переконувати. Варто лише своїм прикладом давати поштовх іншій людині, а вона сама зробить висновки.

-          Багато хто пам’ятає приїзд до Херсона і презентацію книги члена партії «Свобода» Ірини Фаріон під назвою «Мовна норма: знищення, пошук, віднова». Це було феєрично.

-          Трохи передісторії.  Ще у кінці квітня, мені довелося зустрітись із Іриною Дмитрівною, у Холодному Яру, вона вже тоді презентувала свою книгу і підписала для мене один екземпляр словами: «Із надією на зустріч в Херсоні». Потім, я дізнаюся, що вже наприкінці липня Фаріон планує приїхати в наше місто із презентацією своєї роботи.

Це був дуже насичений день: протистояння з «тітушками», найнятими комуністами, та іншими проросійськими силами. Але все ж таки зустріч відбулася, і ми спромоглися не пустити у приміщення агресивних, та ворожо налаштованих людей.

Тоді була спроба закидати Ірину Фаріон яйцями. Ошаленілий натовп намагався дістатися до народного депутата.

Презентація все ж відбулася. Віталій мав змогу подякувати Ірині Дмитрівні, і так би мовити, здійснилося побажання автора книги.

-          Яким був твій шлях до народного обранця?

-          Перший, і неоціненний, досвід участі у виборах, у мене був в 2014 році. Тоді я балотувався до ВР, під 126 номером.  Але не судилося. Не мені судити вибір людей. Сталося як сталося.

В 2015 відбулися мої другі вибори. Із попереднім досвідом, вони здавалися легшими: зустрічі, агітація, спілкування.

Урбанський у процесі своєї передвиборчої кампанії зробив висновок, що особисті зустрічі із виборцями як елемент агітації не працює.

-           Люди не реагують на політиків, у багатьох людей йде зворотня реакція. Найбільш ефективним стало роздавати листівки. У мене була своя похідна група, мої друзів та однопартійців. Ми ходили роздавали, кидали у поштові скриньки, клеїли агітацію. Люди дуже дивувалися, коли бачили, що кандидат в депутати самостійно роздає свою агітацію, стоїть в своєму наметі.

Прихід простого хлопця у владу, Віталій Урбанський називає руйнуванням штампів, яке є чи не основою партійної ідеології ВО «Свобода».

-          Прості хлопці можуть бути кандидатами у нардепи, можуть стати депутатами на місцевому рівні. Це пояснюється жагою до праці. Я мав мрію стати депутатом ще у 2013 році, і ось вона справдилася.